Вільнянці провели Олександра Карпука в останню путь
Сьогодні Вільнянщина провела в останню путь Карпука Олександра Степановича, який захищав не лише Батьківщину, а й свою родину, рідних та близьких, нас з вами. Провели Олександра хвилиною мовчання та живим коридором.
Міський голова Наталя Мусієнко, представник І відділу Запорізького РТЦК та СП майор Віталій Петченко, отець Єлисей висловили щирі співчуття рідним загиблого та згадали життєвий шлях Олександра Карпука.
Олександр народився у селі Мшанець, Волинської області, Ковельського району 6 лютого 1973 року. Там на Волині провів своє дитинство, юність та навчання у Мшанецькій загальноосвітній школі І-ІІ ступенів.
У 1993 році переїхав до Вільнянська працювати у Вільнянському слідчому ізоляторі оперуповноваженим. Пізніше був на посаді спочатку молодшого, потім старшого інспектора. Отримав неповну вищу освіту у Бердянському державному педагогічному університеті.
Службу в армії проходив у Вільнянському районі Запорізької області у роті нагляду та конвою.
Згодом вже працював у Вільнянській виправній колонії № 20, а останнім місцем роботи був Дружелюбівський виправний центр № 1, звідки Олександр пішов на пенсію за вислугою років.
18 лютого 2023 року був мобілізований першим відділом Ковельського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Волинської області на військову службу під час мобілізаційної кампанії. Старший солдат Олександр у частині був стрільцем стрілецького взводу стрілецької роти військової частини А 4898, а потім А 4447.
Обороняючи Україну від російських загарбників, Олександр Карпук загинув під час виконання бойового завдання, пов’язаного із захистом Батьківщини в районі населеного пункту Новодарівка Пологівського району Запорізької області внаслідок мінометного обстрілу противником 11 березня 2024 року. До цього часу вважався безвісті зниклим, рідні з нетерпінням чекали захисника додому і вірили, що він живий. Та не судилося... Так, за результатами обміну полоненими, тіло загиблого захисника ідентифікували та повернули рідним.
На жаль, словами важко загоїти в серці болючу рану втрати. У Олександра залишилися рідні: мама – Марія Петрівна, донька – Софія, син - Андрій та рідна сестра Ольга. У цю гірку мить поділяємо горе сім’ї загиблого та схиляємо голову в глибокій скорботі.
Олександр був вірним військовій присязі, виявив стійкість та мужність, захищаючи Батьківщину. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас. Щирі співчуття рідним і близьким. Вічний спокій та вічна пам'ять захиснику України! Слава Україні! Героям слава!
