МУСІЄНКО ІГОР СЕРГІЙОВИЧ
(27.03.1986-26.06.2024)
Мусієнко Ігор Сергійович народився 27 березня 1986 року у Вільнянську, де і провів своє дитинство. Юність та навчання також пройшли у рідному серцю місті. З 1993 по 2002 роки навчався у Вільнянській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 2. Вчителі згадують, що Ігор був товариським, відкритим, вихованим та гарним учнем, добре навчався, мав багато друзів, з повагою ставився до однокласників та дорослих.
Після закінчення школи, вступив на навчання до Криворізького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. У 2009 році закінчив Бердянський університет менеджменту та бізнесу. З 2006 по 2007 роки проходив строкову службу у повітряних силах Збройних сил України у військовій частині 1451 міста Харкова та у військовій частині 2189 міста Запоріжжя.
Працював на підприємствах рідного міста: на товаристві з обмеженою відповідальність “Ритм”, у національній енергетичній кампанії „Укренерго” в команді служби охорони об’єктів. Проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки у званні старшого сержанта Софіївської виправної колонії № 55, а потім працював старшим інженером відділу інженерно-технічних засобів охорони зв’язку та інформатизації.
Капітан внутрішньої служби Мусієнко Ігор Сергійович, маючи високу громадянську позицію та внутрішній поклик у захисті своєї Батьківщини, мами та родини, звільнений за власним бажанням з посади старшого інженера (з інформації та зв’язку) відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв’язку та інформації 05 липня 2023 року у зв’язку з мобілізацією та проходженням служби у Збройних силах України.
Ігор був мобілізований першим відділом Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. У військовій частині 7278 він був стрільцем-помічником гранотометника другого стрілецького відділення другого стрілецького взводу другої стрілецької роти.
Життя старшого солдата Ігора обірвалося 26 червня 2024 року під час ведення бойових дій поблизу населеного пункту Піщане Харківської області, виконуючи бойове завдання по захисту Батьківщини. Під час артилерійського обстрілу отримав численні осколкові поранення, несумісні з життям. Він був надійним товаришем та вірним побратимом, відрізнявся стійкістю характеру та силою духу.
Без єдиного сина залишилася мати Наталя Олександрівна, без чоловіка – тепер вже вдова Євгенія, без люблячого батька – посиротілі доньки – Саша, Маша та Даша.
