КОПАНЄВ ОЛЕКСІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
(22.06.1981 - 07.02.2026)
Копанєв Олексій Васильович народився і виріс у Вільнянську. Тут минули його дитинство й юність, тут формувався його характер — відкритий, щирий, небайдужий. Навчався у загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів № 4 (нині ліцей «Світоч»), яку закінчив, отримавши повну середню освіту. У 2002 році вступив до гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління», де здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Менеджмент організацій» та кваліфікацію менеджера-економіста.
У мирному житті працював водієм таксі. Його знали як відповідального, щирого і завжди готового допомогти. Він мав багато друзів, бо вмів дружити по-справжньому — з теплом і відданістю.
З юних років Олексій проявляв творчі здібності. Артистичний, обдарований, він самотужки навчився грати на гітарі. Виступав у складі джаз-гурту «Динаміт» — одного з перших у Вільнянську, у 2021 році брав участь у фестивалі «Коктебель джаз Фест». Був вихованцем театру-студії БЕМС (перший випуск). «Добрий, скромний, талановитий, із тонким почуттям гумору», — так згадує його керівниця студії Світлана Демиденко.
Його життя не було безхмарним. У юному віці він пережив тяжку втрату — відійшла у вічність його мама Світлана. Вихованням Олексія займалася бабуся Лідія Павлівна, яка також уже пішла з життя. Опорою та підтримкою завжди залишався рідний брат Володимир.
Коли прийшла війна, Олексій не залишився осторонь. У 2023 році був призваний добровольцем Вільнянським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Запорізької області. Пройшов річне навчання у Польщі, опановуючи військову справу. 16 квітня 2024 року був направлений до військової частини А0536, де служив командиром 3 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону.
Лейтенант Олексій Васильович Копанєв, вірний військовій присязі на вірність українському народові, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок, загинув 7 лютого 2026 року поблизу населеного пункту Ямпіль Краматорського району Донецької області, захищаючи свободу, незалежність і територіальну цілісність України.
Це непоправна втрата для родини, для друзів, для всієї Вільнянської громади. У скорботі залишилися дружина Яна, шестирічний син Андрій, брат Володимир, тітка Лілія Олексіївна, двоюрідний брат Сергій.
Світла пам’ять про Олексія житиме у наших серцях — у його піснях, у спогадах, у посмішках тих, кому він допоміг і кого любив. Класний керівник Льоші — Ірина Меланко — з особливою теплотою згадує його як вихованого, ввічливого, чуйного й щирого хлопчика. Він умів слухати і чути, поважати вчителів і підтримувати однокласників.
Олексій завжди активно долучався до шкільного життя: брав участь у спортивних змаганнях, виступав у художній самодіяльності, не боявся сцени й умів дарувати посмішки. Допитливий, творчий, небайдужий — таким він залишився у пам’яті педагогів.
Разом із батьками він допомагав організовувати поїздки класом до Запоріжжя, Львову, прагнув відкривати нові місця, пізнавати рідний край і ділитися враженнями з друзями. У тих мандрівках уже відчувалася його щира любов до Батьківщини. Батьки завжди брали участь у житті школи та класу. Дали найкраще виховання та любов.
